Сети МСоЭС
Дела МСоЭС
СоЭС-издат
|
На главную страницу кампании
в защиту Дунайского заповедника
Другие номера газет
"Дельта и человек" №12 15 сентября 2005
Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена
Національної академії наук України – 75 років
7-9 вересня ц. р. Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена Національної академії наук України відсвяткував своє 75-річчя. В програмі святкування відбулось урочисте засідання, в конференц-залі Київського міського будинку учителя, відкриття меморіальної дошки засновнику і першому директору Інституту, видатному вченому-еволюціоністу – академіку Івану Івановичу Шмальгаузену та наукова конференція.
Інститут зоології – один з найстаріших інститутів Національної академії наук України, створений у 1930 р. на базі Зоологічного музею Всеукраїнської академії наук та ряду інших установ. За роки існування колектив Інституту зробив вагомий внесок у вивчення фауни, філогенії та систематики тваринного світу, розвиток фундаментальних і прикладних засад раціонального використання і охорони ресурсів тваринного світу в умовах зростаючого антропогенного навантаження. Сьогодні – це один з провідних академічних закладів, добре відомий в Україні та за її межами.
Надзвичайно багато зробив Інститут для розвитку заповідної справи в Україні. Його науковці ретельно вивчали території існуючих заповідників і національних парків та обґрунтовували створення нових, випускали численну методичну літературу, багато допомагали співробітникам заповідників в науковому рості.
При інституті тривалий час працювала комісія, яка координувала наукові дослідження в усіх заповідниках України, незалежно від їх відомчої належності. Зараз директор Інституту, член-кореспондент Національної академії наук України І.А. Акімов теж очолює Наукову Раду з проблем заповідної справи і діяльності заповідників при Відділені загальної біології НАН України.
Наукова сесія відкрилась доповіддю директора Дунайського біосферного заповідника “Перший в Україні менеджмент-план біосферного заповідника: уроки і перспективи застосування”. Учасникам сесії були роздані різноманітні інформаційні матеріали. Всіх дуже вразив буклет “Дикі коні Пржевальського в Чорнобильській зоні”, з вражаючими фото цих тварин серед покинутих сел. Пропонуємо Вашій увазі текст буклету.
Олександр Волошкевич
Програма “Фауна” і перша в Європі вільна популяція коней Пржевальського в зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення Чорнобильської АЕС
Зона відчуження з точки зору натураліста
Чорнобиль, радіація, зона відчуження… Ці слова у пересічної людини асоціюються з катастрофою, нещастям, загрозою та всілякими іншими негараздами. Але Природа не знайома з людськими проблемами. Для неї людина, її діяльність, на жаль, залишаються найбільшою прямою й опосередкованою загрозою існуванню і нормальному функціонуванню природних комплексів. Тому, коли із зони Чорнобильської катастрофи було евакуйовано населення і припинено традиційну господарську діяльність, тварини опинилися господарями цієї території.
Лосі, олені, козулі, дикі свині та інші звірі й птахи почали розмножуватись і активно освоювати звільнені від діяльності людини лісові масиви, поля, городи, сади та населені пункти.
На покинутих орних землях буяють трави перелогів, формується лугова та лісова рослинність, притаманна цій лісовій зоні. Природа і тваринний світ самовідновлюються. І це не дивно, бо безпосередньо від радіації постраждали природні біоценози не більше, ніж на 0,3% території зони відчуження. Ще на 2-3% її площі здійснюється обмежена господарська діяльність в промзонах виведеної з експлуатації ЧАЄС та в населених пунктах, де проживають люди, що працюють в зоні, і так звані “самосели”. Решта території, більше 4000 кв. кілометрів, - це простір для відновлення природної флори і фауни тих часів, коли людина ще не встигла перетворити цю територію на “культурний ландшафт”.
Отже, зона відчуження фактично вже зараз є найбільшим за площею в Європі, хоч і неформальним, резерватом для дикої фауни.
Програма “Фауна”
Дослідивши екологічну ситуацію в зоні відчуження і переконавшись в тому, що явище екологічної радіорезистентності і компенсаторні механізми популяції тварин дозволяють їм пристосовуватись до існування в умовах помірних доз радіації, науковці Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України зініціювали міжвідомчу програму “Фауна”, сенс якої полягає в сприянні екологічній реабілітації зони відчуження шляхом відновлення первинних фауністичних комплексів, які існували на цій території до її перетворення людською діяльністю і забезпечували стійкість природних екосистем.
Ця програма передбачає слідкування за процесом самовідновлення біорізноманіття, охорону і збереження рідкісних і зникаючих видів, які почали відновлювати свою присутність і чисельність в зоні. Проте не всі види, що колись населяли цю територію, здатні самовідновитись, бо їм нізвідки взятись: одні живуть надто далеко, інші збереглися лише в неволі, а деякі, як наприклад, дикі бики-тури, чи дикі коні-тарпани, взагалі винищені людиною. Місце, або, як кажуть, “екологічна ніша” таких тварин вільна. Її можна заповнити інтродукцією цих видів з територій, де вони ще збереглися, або їх екологічних аналогів.
Чому кінь Пржевальського?
Саме таким екологічним аналогом лісового тарпана (Equus przewalskii silvaticus Vetulani, 1928) і його географічним вікаріантом (заміщувачем) є кінь Пржевальського (E. p. Przewalskii Poljakov, 1881) – єдина географічна раса диких коней, що колись населяли Євразійський континент, яка дожила до наших днів.
Вселення коня Пржевальського до зони відчуження має дві мети:
1) заповнення вільної екологічної ніші, чим досягається поява споживача зеленої маси трав’янистої рослинності, яка буяє на покинутих полях, і, накопичуючись у вигляді шару сухих залишків, заважає відновленню рослинності та створює небезпеку поширення пожеж;
2) створення вільної популяції виду, занесеного до Червоної книги МСОП.
В 1985 році експерти ФАО – ЮНЕП сформулювали завдання повернення коней Пржевальського в природу як гарантію збереження виду.
Перша вільна популяція коней Пржевальського за спеціальною міжнародною програмою була заснована в 1992 році на його “батьківщині” – в Монголії, в Національному парку HUSTAIN NURUU.
Друга в світі, перша і єдина в Європі – створена в 1998 році в зоні відчуження ЧАЕС в рамках ініціативної міжвідомчої програми “Фауна”.
Кінь Пржевальського в зоні відчуження
У 1998 році з біосферного заповідника Асканія-Нова, де коні Пржевальського розводяться в напіввільних умовах, до зони відчуження було завезено 23 особини цих коней. Їх помістили в великий вольєр, в якому вже восени 1998 року народилося троє лошат.
В кінці 1999 року коні були випущені на волю.
До 2004 року їх чисельність зросла до 75 голів. Коні швидко пристосувалися до навколишнього середовища і місцевого харчового раціону на перелогових землях. Взимку вони добувають корм з-під снігу. Частково споживають листя та пагони деревних порід та чагарників. Вони здорові і добре вгодовані, нормально розмножуються. Коні утворили два великих табуни та декілька холостяцьких груп молодих жеребців, успішно протистоять загрозам вовків. Табуни мають свої території, тримаються в основному на перелогових пасовищах, загальна площа яких становить близько 100 тис. га.
Чисельність, якої може досягти популяція коней Пржевальського в зоні відчуження, буде визначатися не тільки величиною і кількістю їх табунів, а й розмірами їх територій (home range). Її важко прогнозувати, але чисельність, більша за 500 голів, рекомендована експертами ФАО – ЮНЕП для вільних популяцій, є перспективою цілком реальною.
У підготовці буклету брали участь:
Валентин Крижанівський, Яків Шумик,
Олена Гвоздик, Юрій Некрутенко.
|
Специальные проекты
Информационные партнёры:
|
