
О нас \| История и Успехи \| Миссия \| Манифест

Сети МСоЭС

  Члены МСоЭС
  Как стать
  членом МСоЭС

Дела МСоЭС

  Программы МСоЭС
  Проекты и кампании
   членов МСоЭС

СоЭС-издат

  Новости МСоЭС
  "Экосводка"
  Газета "Берегиня"
  Журнал Вести СоЭС
  Библиотека
  Периодика МСоЭС

На главную страницу кампании
в защиту Дунайского заповедника

Другие номера газет

"Дельта и человек" №19

23 ноября 2005

Хто витре сльози зеленої жабки?

   Уявіть себе рудим лисом, вуха якого зачули гавкіт та підвискування. Мокрий ніс нервово винюхує лячні запахи диму, а лапи відчувають тремтіння землі. Тікай, рудий, тікай! Це зграя злих псів та мисливців із палаючими очима на змилених конях летить по твою душу! Вони гнатимуть тебе поперемінно, допоки не оточать щільним кільцем. А тоді – прощавай, лисяча душе! Полетить руде хутро навсібіч, заструменить гаряча кров, запарують сині нутрощі на морозі...
   А оті двоногі на конях нацьковуватимуть і нацьковуватимуть своїх псів, шаленіючи від виду та запаху крові, облизуючи кров власну із закушених в озвірілому захваті губ. Хтозна, може після лисячої закортить їм і душі людської – он уже скільки історій сповнені буйної фантазії голлівудські голови вигадали і про полювання на людей. Жорстокість – це ненаситний вогонь. І зупинити її треба негайно. Тому надзвичайно доречним є ухвалення Верховною Радою у першому читанні та фактичне схвалення Президентом Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Зокрема, цей закон забороняє «полювання у формі видовищних заходів, що передбачають переслідування, умертвіння, передсмертні агонії тварин, використання при цьому інших тварин для умертвіння диких тварин».
   Описаного вище, так званого парселного полювання, новий закон не допускає. Деяких мисливців ця стаття закону обурила: «Що ж, тепер із собакою зовсім полювати не можна?».
   – Можна, – запевняє один із розробників закон, директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. – Гончаків, що використовуються у парселному полюванні, у нас не так і багато, їх утримувати дуже до того і складно. Це раніше було до снаги лише поміщикам, а нині – «новим українцям». Пересічний мисливець виховує собак інших порід та спеціалізацій – для вистежування дичини, для діставання вже впольованої здобичі тощо.
   – У яких іще сферах, окрім мисливського господарства, діятиме новий закон?
   – І досі не можу забути, як нас, студентів-біологів, змушували смертельно калічити жабок, аби показати, як функціонує нервова система тварини. Невже ж не достатньо показати це на теле- або кіноекрані? Новий закон допускає використання тварин у наукових експериментах, біологічному тестуванні та навчальному процесі лише у разі, якщо відсутня можливість заміни їх іншими методами та об'єктами.
   – У теорії це звучить гарно, але ж студентам треба отримувати певні навички, особливо медикам, ветеринарам...
   – Світова практика переконливо довела можливість подібних альтернатив. Це й комп'ютерні програми, тривимірні моделі, відеозаписи. Майбутніх хірургів на початкових етапах можна тренувати на анатомічних моделях. Так, м'які пластикові моделі черевної порожнини собак розроблені в Університеті штату Іллінойс. У різних ВНЗ світу для вивчення хірургічних операцій на кістках використовують моделі з твердої пластмаси тощо. Студенти, що вчилися з допомогою альтернативних методів, відчувають деяку невпевненість при проведенні операцій на живих організмах, але це не позначається на якості роботи і така невпевненість швидко проходить.
   – Закон зачіпає також звіроводство, сільське господарство, індустрію розваг...
   – За сухими рядками, написаними малозрозумілою юридичною мовою, – бажання зупинити біль і страждання живих істот. Крім очевидних речей – биття тварин та інших способів примусу під час дресирування, мало хто знає, наскільки тварини страждають від тісняви, перебування у сусідній клітці природного ворога або жертви, відсутності зграї для «колективних» тварин та, навпаки, присутності родичів для тих, хто зазвичай веде самотній спосіб життя.

   Так, тварин у зоопарках та цирках годують, але вони позбавлені можливості самі, виходячи з власних потреб, шукати певні види корму. Пошук та добування їжі – основний вид життєдіяльності диких тварин, у деяких він займає до 15 годин на добу.
   Життя у таких умовах призводить до перевантажень нервової системи тварин. Такі активні тварини, як ведмеді, лиси, вовки, великі кішки, аби «скинути» агресивність та збудження від тісняви та близькості публіки, починають , метушитися у клітці туди-сюди без відпочинку, аж поки не заженуть самі себе. Деякі тварини самі завдають собі ран. Птахи вищипують власне пір'я, мавпи їдять свій же послід, відривають у нестямі собі геніталії, розчісують все тіло до кривавих ран.
   Та найгірше живеться тваринам у так званих пересувних звіринцях. Тому новий закон узагалі забороняє їх створення.
   – Чи сприятливий нині час для впровадження такого закону?
   – Бути гуманним – завжди вчасно! А щодо закону, то подібні давно вже мають усі європейські країни. Колись цивілізований світ роздумував, чи варто визнавати права людей іншого кольору шкіри, потім – права іншої статі. Зараз час замислитися над рівними правами братів наших менших. Принаймні – право на життя і гуманне до них ставлення.
   Сподіваюсь, депутати Верховної Ради це розуміють, і не забаряться з остаточним ухваленням закону про захист тварин від жорстокого поводження.

Олег Листопад
газета «СТОЛИЦЯ» № 45 (600), 11 – 17 листопада 2005

К оглавлению